ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ
У ТРАМВАЇ
У трамваї повно.— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую руським язиком!
Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.
ЖЕРАР
Жорі рівно двадцять п'ять. Всі — прожиті даром.
Татко й матінка чомусь звуть його Жераром.
І дивується сусід: — Чи вони не хворі,
Що таке чудне ім'я притулили Жорі? —
А сусідка молода весело цокоче:
— Він же в них жере за трьох, а робить не хоче.
ЦИВІЛІЗОВАНИЙ ОМЕЛЬКО
Під ларьочком Гнат, Антон і Омелько з ними.
Дудлять сивий самогон банками скляними.
Мимо них пройшов араб в білому береті,
Що навчається у нас в університеті,
Кібернетику вивча й інші дисципліни —
Недарма ж сюди прибув з дальньої країни.
До ларка він підійшов, попросив з поклоном
Півчарчини коньяку і заїв лимоном.
— От слабак, із чарки п'є, — Гнат Омелька смика.
А той каже: — Що ти хоч… То ж людина дика.
